«Сміливі завжди мають щастя!»
Талант, наполегливість і відданість мистецтву — ось що робить нашу життєву подорож такою захоплюючею. Приготуйтеся зануритися у захоплюючий світ танцю разом з моєю талановитою подругою Трофімовою Галиною, яка вже у 19 років підкорила високу сцену. Вона стала частиною великого танцювального шоу «Танцюй зі мною Україно». До Вашої уваги інтерв'ю з дівчиною, історія якої підкорить багато творчих сердець.
- Вітаю Галино, Ви прекрасна танцівниця, життя якої викликає чимало уваги і інтересу. Розкажіть про Ваш неповторний шлях до успіху. З якого віку ви танцюєте? Чи мріяли стати танцюристкою та що надихнуло на це?
-Займаюсь танцями з самого дитинства. Так вийшло, що ще з садочку мама віддала мене на танці (на той час мені було приблизно 5 років). Стати саме танцюристкою не мріяла. В дитинстві мріяла стати стюардесою чи народною артисткою України. Мама розповідала, що ще в дитинстві, коли я була маленька, то ставала на пісочницю та робила концерти козам яких вели на пасовище.Починала себе оголошувати, а потім співала чи танцювала, тварини були моїми першими глядачами.
Завжди мріяла бути на сцені, не знала ким буду,співачкою, танцюристкою чи акторкою. Мені дуже подобається віддача, яку отримую від глядачів.
-Які стилі танцю вам подобаються найбільше?
-Мені подобаються всі стилі танцю. Взагалі, люблю танцювати, особливо подобається під латиноамериканські треки. Раніше вивчали якийсь один напрям, а зараз дуже змішано, адже всі стилі доповнюють один одного. Наприклад, спортивно-бальні танці беруть певні шматочки з хіп-хопу, хіп-хоп використовує якісь бальні «штучки». Це все класно поєднується та в результаті вимальовується прекрасний і неповторний танець. Найбільше мені подобається імпровізація. Як тільки вмикається музика, тіло починає танцювати, я не обмежує його, даю повну волю відчуттям.
- Де навчаєтесь? Чи вдається поєднувати танці та навчання?
-Навчаюсь в Київському столичному університеті імені Бориса Грінченка на історико-філософському факультеті, спеціальність історія та археологія.
Звісно, вдається поєднувати, адже навчання проходить в першій половині дня, а тренування та репетиції відбувається в другій. Зараз я навчаюся онлайн. Особисто для мене це зручно, адже я так встигаю всюди. Також, під час дистанційних занять, є можливість щось доопрацювати чи скинути пізніше. Наш університет має класну систему електронного навчання, в разі відсутності на парі ми можемо прослухати лекції, адже вони записуються, також можемо відпрацювати деякі аспекти самостійно та надіслати всі практики пізніше зазначеного терміну.
В пріоритеті в мене завжди стояла творчість, якщо буде стояти вибір піти на тренування чи на пару, я піду на тренування. Безумовно, це залежить від того які репетиції. Ось до прикладу, ми тренувались, щоб виступити в Жовтневому палаці, то звісно це для мене було більш в пріоритеті. Це не вірно та я не пропагую такі думки, але на даний час для мене це так.
-З яких проєктів почався ваш шлях танцівниці в місті Київ?
- Коли приїхала до Києва, мені сказали, що потрібно забувати за танці та в пріоритеті навчання, навчання, навчання. Але моя душа тягнулась до танцю, тому покинути не змогла. Ще коли була у Великій Михайлівці, спостерігала за студією Поліни Червоненко «Пожар». Доля склалась так, що вона відкрила студію сучасного танцю в Києві. Поліна викладала reggaeton - музичний жанр, який виник у Пуерто-Рико. Він поєднує елементи реггі, хіп-хопу, латиноамериканської музики та електронної музики. На той час це був не популярний стиль в Україні, як і в музиці так і в танцях. Я просто закохалась в ці ритми та рухи, тому вирішила йти до цієї студії.
Далі я прошла кастинг в команду "Mega crew" це величезна команда та називається "Saint lemon crew", шо в перекладі означає святі лимончики. Так почала танцювати в цій команді, зараз я не є членом команди. Взагалі, вони дуже круті, нещодавно їздили в Польшу на турнір. Коли я була в складі ми виграли «Hip-Hop dance international Ukraine" (чемпіонат по хіп-хопу в Україні).Планували летіти в Америку, але почалась війна і всі плани довелось відмінити.
Саме з цього моменту почалось яскраве танцювальне життя. Почала ходити на кастинги,знімалась в кліпах.
-Як Ви потрапили до шоу "Танцюй зі мною,Україно"?
-Я працювала адміністратором в танцювальній студії «Dside», тут відбувався кастинг на шоу Жені Кота «Танцюй зі мною, Україно». Взагалі, я не планувала йти на цей кастинг, адже працювала. Моя подруга Саша хотіла піти, тому підбила мене на цю авантюру. Так як я була на роботі, то не могла залишити своє місце, і почала домовлятись з менеджеркою, що відлучусь. Я взагалі не була впевнена, що пройду, просто хотіла поглянути як все відбувається. Це був просто сильний інтерес.
На той час для мене це був один з масштабніших кастингів. Так все відбулося спонтанно, танцювальний одяг не брала, тому пішла по формі. Коли зайшла до зали, була шокована, адже багато людей прийшли на кастинг. Серед них були топові танцівники з проєктів «Танцюють всі», «Україна має талант» та «Танці з зірками».
Зайшов Женя Кот його дружина Наталя Татаринцева, також Анна Кареліна вони проводили відбір. Олексій Безела з Ігорем Куліковський ставили хореографію.Женя Кот сказав, що з усіх людей йому потрібно відібрати 3 дівчинки та 3 хлопця. Трішки розказав про те, що хоче створити своє унікальне шоу, такого формату в Україні справді немає. Це перше шоу, в якому немає співаків, воно побудоване на танцях та хореографії.
Цікаво було те, що ми навіть не знали імен один одного, просто перекинулись кількома фразами та почали вивчати хореографію. Спираючись на прислів"я «сміливі завжди мають щастя», ми станцювали свій фрагмент першими. Женя Кот сказав, що ми пройшли далі, для мене це було дуже неочікувано. Я була шокована, спочатку не вірила в це але, не гаявши часу, спустилась на адміністрацію та попередила, що пройшла кастинг,і тому буду відсутня на роботі. Дівчата також були в шоці, вони знали, що я танцюю, але не знаю на якому рівні, тому дуже здивувалися.
На 2-й етап кастингу потрібно було одягнути форму для тренувань, але в мене її не було, тож у нас в студії є ящик з втраченими речами. В цей час потрібно було діяти, тому я знайшла лосіни та футболку, вдягла їх, і почала вивчати ще одну хореографію. Під час танцю я зрозуміла, що мені незручно в цьому одязі, почала нервувати, але все ж таки прошла далі! Потім Женя Кот підійшов до мене, ми з ним танцювали в парі і він сказав, що я пройшла на шоу.
-Що для Вас означає бути частиною шоу "Танцюй зі мною, Україно" у такому молодому віці?
-Це дуже велика відповідальність для мене працювати, розвивати культуру танцю та взагалі розвиватись як хореограф, танцюрист та артист. Це велика честь для мене працювати серед таких потужних яскравих особистостей. Обожнюю кожного з моєї команди, вони прекрасні та талановиті люди, дуже щаслива бути частиною цього шоу.
Так, я потрапила в юному віці в таке шоу, але мені це дуже імпонує бути маленькою частиною. За час нашої спільної роботи, я відчуваю, що це - моя танцювальна родина. Особисто себе відчуваю маленькою дівчинкою з дуже великою відповідальністю в цьому проєкті.
-Які найяскравіші моменти Ви запам'ятали з шоу?
-Найбільше мені запам'ятався перший концерт в Києві, адже я в дев'ятнадцять років на сцені Жовтневого палацу. Колись мені здавалось, що це нездійснена мрія, а зараз це реальність. Після відпрацьованого шоу мене дуже трясло, адже тіло переповнювали емоції. Від отриманого адреналіну я не могла заснути два дні, тому в цей час почала переглядала всі відмітки в публікаціях та відео в соціальних мережах.
Один з найяскравіших моментів також стався в Жовтневому палаці. Після концерту до мене підійшов юнак військовий та подарував свій шеврон. Його старший брат з Азовсталі, зараз в полоні. Він розказав про всю ситуацію та сказав чуттєву фразу: " У вас є свої фанати і на лінії фронту". Він сказав, що наша праця важлива, адже вона піднімає дух нації.
Культура має жити, ми за це боремось. Особливо це стало помітно, коли ми мали тур по містам східного регіону, таких, як Запоріжжя, Кривий Ріг та Дніпро.Там дуже часті обстріли, але наш народ непереможній, попри такі випробування, він все одно намагається не опускати руки та знаходити прекрасне навіть у важкі часи.
Перед кожним виступом проводяться саундчеки (звукова перевірка), під час них можуть сидіти діти,які будуть виступати, якийсь раз сиділи біженці. В момент, коли вони дивились, в них сяяли очі, ці емоції коштують дорого. Вони заряджались від виступу, а ми від їхньої реакції. Попри такі умови, люди зустрічають нас теплом. В цей момент розумієш, що робиш важливу справу, яка потрібна суспільству. Шкода, що це мало цінується там, де більш спокійніше життя.До міст, які більше страждають від обстрілів, приїжджає не так багато артистів, тому вони цінують все більше. Дуже важко даються переїзди, адже багато блокпостів та постійні тривоги, які стають на заваді. Ось наприклад, в крайньому турі повертаючись з інших місць, ми залишились в Дніпрі на декілька днів, адже це було одне з безпечних місць. Навіть попри це, кожну ніч були тривоги та ми спускались в підвали.
А концерт в Запоріжжі досить довго думали проводити чи відміняти, адже там був траур кілька днів. Але feedback від людей набагато більший, вони писали про те, що нас чекають, тому ми не відмінили і відпрацювали повністю весь тур.
Траплялося таке, що на початку концерта починались тривоги і ми затримувались. В крайньому місті під час концерту пролунала повітряна тривога. Промоніторивши ситуацію, ми попередили глядачів, що зараз дали сигнал тривоги, але для міста, в якому перебували ми, немає загрози. Глядачі дали згоду продовжити концертну програму.
Як шоу "Танцюй зі мною,Україно" вплинуло на ваше життя? Можливо вже почали впізнавати?
-Це шоу нереально вплинуло на моє життя. На рахунок впізнаваності, пізнають люди тільки ті, які були на концерті. Ще однією причиною може бути сценічний образ. На виступ ми робимо яскравий макіяж, прекрасну зачіску та наносим автозасмагу. Це все добавляє мені років, тому в реальному житті я виглядаю на свій вік, а на сцені старше своїх років.
-Як Ви вважаєте, чи на часі просування та розвиток танцювальної культури України?
-Так я вважаю, що це на часі. Як би там не казали, але я думаю, що через воєнні дії звернули увагу на українське, рідне, своє. Ми у першу чергу відійшли від російського, тотального закордонного.
Почали писати твори, знімати кіно та записувати пісні. Взагалі у нас дуже багато талановитих музикантів, хореографів, режисерів, які ставлять шоу за кордоном.Раніше соромились говорити про те, звідки вони, а зараз відкрито заявляють, що вони з України. Навіть, фраза "Доброго вечора, ми з України" набула іншого значення. Шкода, що багато видатних людей за кордоном залишаться там, але є ті, що повернуться та почнуть розбудовувати Україну та працювати на її благо.
Ми маємо тут працювати, творити, адже живемо в неймовірній країні з чудовими людьми. Зараз, коли весь світ звернув увагу на Україну, потрібно показувати, заради чого боремось.
Особисто мені танці допомагають показувати нашу культуру за межі батьківщини, а також дозволяють заробляти кошти, якими потім я можу підтримати свою армію. Кожен повинен займатися тим, чим може, особливо якщо воно приносить користь.
- Один з останніх проєктів – це зйомка кліпу Привоварова на пісню «О панно Інно». Поділіться враженнями від знімального процесу. Розкажіть трішки більше про співпрацю з відомими артистами.
-Це неймовірна робота з класними людьми. Відзняли це все ми досить швидко та зйомки проходили у веселій і приємній атмосфері.Почали о п'ятій ранку та закінчили о дев'ятій, відзняли багато матеріалу. Взагалі, не планувалось, що в багатьох кадрах ми з дівчатами будем зніматись.Звичайно, у нас була своя хореографія, але більшість елементів - це була імпровізація. Дуже приємно було зустріти на знімальному майданчику Марка Куцевалова, він уже побував унашій Великій Михайлівці в час, коли вирушив у похід від Чорного моря до Говерли. Мені вдалось його зустріти під час цього походу, тому це була не перша наша зустріч.На знімальному майданчику він був в ролі режисера.Також на зйомці мені довелось працювати і з самим Артемом Пивоваровим, Валентином Міхієнко, Миколою Зиряновим, Андрієм Лузаном, Романом Щербаном, Олексієм Дурнєвим.Вони всі цікаві особистості,працювати було одна насолода.
-В яких музичних кліпах Ви ще брали участь? Розкажіть як походили зйомки?
-Також я знімалась в кліпі TVORCHI - "Heart of Steel". З цією піснею вони їхали на Євробачення 2023 році. Взагалі, це були мої перші зйомки та найдовші, адже вони починались з сьомої вечора та тривали аж до ранку. Це був масштабний проєкт, в якому брали участь багато людей. Руслан Махов був головним режисером, Сівак Сергій поставив круту хореографію. Ці прекрасні люди -майстри в своїй справі. На зйомках було легко працювати, адже атмосфера була дружня та приємна. Кожен член команди сприяв створенню позитивного і конструктивного середовища. Всі підтримували один одного, що дозволяло працювати злагоджено та ефективно. Завдяки цьому процес зйомок проходив без стресу і напруження, що, безумовно, позначилося на кінцевому результаті.
-Які танцювальні проєкти Ви хотіли б реалізувати в майбутньому?
-Планів дуже багато, але я не буду розкривати всікарти. Деякі проєкти наразі перебувають в процесі обробки. Є кілька цікавих ідей, які активно розробляються, але поки що залишу їх в секреті. Як тільки все буде готово, із задоволенням розповім про всі деталі.
-Які поради Ви можете дати молодим танцюристам, які прагнуть досягти успіху?
-Дев'яносто дев'ять відсотків - це праця, таланту може бути трішечки, а дисципліна та завзятість набагато важливіші. Ми маємо дуже багато можливостей для саморозвитку, які доступні кожному. Так, потрібен час та дисципліна, щоб це все подивитись, відвідати та вивчити. Важливо пам'ятати, що чим більше ви будете вкладати в себе, тим кращі плоди праці тримаєте в майбутньому.
Працюйте над собою, вдосконалюйтесь, навчайтесь та розвивайтесь і в потрібний момент доля вам надасть шанс продемонструвати свою працю, але в цьому потоці не забувайте й відпочивати. У всьому важливий баланс, тож щиро усім бажаю його знаходити.
Перекона, що Галина є прикладом для вас, вона демонструє, що постійна робота над собою можуть призвести до значних досягнень. Її історія – це нагадування про те, що незважаючи на труднощі, варто завжди йти за покликом серця і не боятися бути собою.